Інженер-механік, кандидат технічних наук, генеральний директор заводів «Гідросила» та «Червона зірка», почесний громадянин Кропивницького. Він віддав все своє трудове життя складному, але надзвичайно важливому виробництву, ставши справжнім фундатором машинобудування у Кропивницькому. У цій статті на kropyvnytskyi.name дізнаємось про його вагомий внесок у розбудову соціальної інфраструктури міста та розвиток українського машинобудування.
Шлях конструктора
Історія Віктора Желтобрюха — це приклад фахового зростання, яке починалося з технікуму та привело до вершин інженерної справи. Народився він 18 серпня 1932 року на Миколаївщині, а свій шлях у професії розпочав у післявоєнні роки, коли країна гостро потребувала технічних спеціалістів.
У 1951 році Желтобрюх закінчив Кіровоградський технікум машинобудування, отримавши кваліфікацію техніка-технолога. Для молодого випускника це стало перепусткою у великий промисловий світ. Перші роки роботи він провів на підприємствах військово-промислового комплексу в Донецькій області. Саме там майбутній конструктор здобув свій перший серйозний виробничий досвід — працював майстром, а згодом й заступником начальника цеху.
У середині 1950-х років його професійна біографія ненадовго пов’язалася з Узбекистаном. З 1953 по 1955 роки Віктор Миколайович працював на машинно-тракторній станції у Самаркандській області, де вчився працювати з технікою в польових умовах та вирішувати практичні виробничі завдання далеко від великих промислових центрів.
Після повернення до Кіровограда почався найважливіший етап його кар’єри. Желтобрюх поєднував роботу на підприємстві з навчанням й у 1962 році закінчив Кіровоградський філіал Харківського політехнічного інституту за спеціальністю інженера-механіка. Втім, на цьому він не зупинився. Бажання глибше зануритися у складні технічні системи привело Желтобрюха до аспірантури Київського інституту інженерів цивільної авіації, де він спеціалізувався на гідроприводах — напрямку, який у той час активно розвивався в авіаційній та машинобудівній галузях.
Епоха «Гідросили» та «Червоної зірки»
З 1956 по 1983 рік трудова біографія Віктора Желтобрюха була нерозривно пов’язана із заводом «Гідросила» (тоді — Кіровоградський агрегатний завод). За цей час він пройшов шлях від рядового інженера-конструктора та завідувача конструкторського бюро до головного конструктора, головного інженера та, згодом, директора підприємства.
У період з 1983 по 1988 рік управлінець обіймав відповідальну посаду генерального директора виробничого об’єднання «Червона зірка» — одного з найбільших машинобудівних підприємств регіону. Далі, з 1989 по 1991 рік, він ефективно керував державним виробничим об’єднанням «Посівмаш».
За його участі було введено понад 72,0 тис. кв. м виробничих потужностей з високим рівнем механізації на заводі «Гідросила» та 55,0 тис. кв. м на «Червоній зірці». Було проведено реконструкцію та технічне переозброєння цілого ряду цехів
Окрім суто виробничих рекордів, Віктор Миколайович приділяв колосальну увагу розвитку соціальної сфери міста. Паралельно з розширенням заводів він системно розвʼязував нагальні соціально-побутові питання містян. Серед головних здобутків Желтобрюха у цьому напрямку:
- Побудовано житло для 30 тисяч працівників згаданих підприємств та членів їхніх сімей.
- Зведено та введено в експлуатацію 6 дитячих садків.
- Створено комфортну базу відпочинку на березі Чорного моря (у селі Лугове Миколаївської області).
- Виділено суттєві кошти на будівництво міських очисних споруд та стратегічно важливого водоводу «Дніпро-Кіровоград».
- Проведено комплексну реконструкцію котелень ТЕЦ та інших об’єктів промислового та й соціального призначення.
- Профінансовано та виготовлено атракціони для міського парку ім. 50-річчя Жовтня (який нині відомий як Дендропарк).
Наукові досягнення та винахідницька діяльність
Віктор Желтобрюх запам’ятався колегам не лише як вимогливий керівник та сильний організатор виробництва. За його плечима була серйозна наукова робота та десятки практичних розробок, які працювали не на папері, а безпосередньо у цехах та механізмах.
У 1977 році він захистив кандидатську дисертацію з технічних наук. Темою дослідження стала «Розробка та дослідження шестеренного насоса з обмеженою камерою тиску». Робота стосувалася систем приводів — напряму, який мав велике значення для машинобудування та гідравлічної техніки.
Для самого Желтобрюха наука ніколи не була відірваною від виробництва. Його ідеї швидко переходили від креслень до реальних механізмів. Загалом інженер став автором 32 винаходів, які впровадили у виробничий процес. Частина цих розробок отримала патенти не лише в СРСР, а й за кордоном.
Серед найвідоміших винаходів конструктора — електричний сигналізатор перепаду тиску, шестернева гідромашина та осьовий роторно-поршневий багатоходовий гідромотор. Всі ці розробки були пов’язані з удосконаленням гідравлічних систем, від надійності яких залежала робота складної промислової техніки.
За сухими назвами патентів стояла копітка інженерна праця — пошук рішень, експерименти, випробування та постійне вдосконалення механізмів. Саме завдяки таким фахівцям радянське машинобудування отримувало нові технологічні рішення, які згодом використовувалися у різних галузях промисловості.
Новий старт у 90-х
Після розпаду Радянського Союзу багато великих виробництв опинилися у кризі, а досвідчені інженери та керівники були змушені вчитися працювати за зовсім іншими правилами. Віктор Желтобрюх не відійшов від справи навіть у цей непростий час. Навпаки — вирішив почати все фактично з нуля.
У квітні 1992 року він заснував Завод-фірма «Ось» та став його незмінним керівником. Для українського бізнесу це був один з найважчих періодів. Економіка стрімко змінювалася, старі виробничі зв’язки руйнувалися, а нові ринки тільки формувалися. Підприємство стартувало без достатньої матеріальної бази — бракувало обладнання, сучасних технологій, виробничих площ та навіть впевненості у майбутніх замовленнях.
Втім, саме тут далися взнаки багаторічний виробничий досвід Желтобрюха та його вміння організовувати роботу в найскладніших умовах. За кілька років невелике підприємство змогло не лише втриматися на плаву, а й зайняти помітне місце на українському ринку.
Основним напрямком роботи заводу стало виробництво автомобільних причепів та бджолярського інвентарю. Продукцію підприємства купували по всій Україні — від західних областей до південних регіонів. Згодом завод почав постачати свої вироби й за кордон.
Для початку 1990-х це була історія не просто про бізнес, а про здатність адаптуватися до нової економічної реальності, коли виживали лише ті підприємства, які могли швидко перебудуватися та знайти власну нішу.
Людина, яку пам’ятає місто
За десятиліття роботи Віктор Желтобрюх здобув репутацію людини, яка помітно вплинула на розвиток Кропивницького та області. Його професійні досягнення, управлінський досвід та громадська активність неодноразово відзначалися на державному й місцевому рівнях.
Ще у 1974 році він отримав орден «Знак Пошани». Згодом до цього додалися орден Дружби народів, вручений у 1981 році, та орден Трудового Червоного Прапора, яким його нагородили у 1986-му. Також Желтобрюх був відзначений ювілейною медаллю до 100-річчя від дня народження Володимира Леніна — однією з найпоширеніших державних нагород того часу.
Його діяльність виходила далеко за межі заводських цехів. З 1974 по 1989 рік він неодноразово обирався депутатом Кіровоградської міської ради, беручи участь у розвʼязанні міських питань та розвитку інфраструктури.
Особливим визнанням стало присвоєння у 2004 році звання «Почесний громадянин міста Кіровограда». Відповідне рішення ухвалила міська рада. Пізніше Віктор Желтобрюх також отримав обласну відзнаку «Честь та слава Кіровоградщини» та нагрудний знак виконавчого комітету «За заслуги».
Життя Віктора Миколайовича завершилося 30 квітня 2020 року у Кропивницькому. Там його й поховали. Після себе він залишив не лише патенти, виробничі розробки та підприємства. Його спадщина — це ще й житлові квартали, промислові об’єкти та інженерні рішення, які роками працювали для людей.
Історія Желтобрюха — це історія покоління інженерів, які будували промисловість власними руками, проходили через зміну епох та продовжували працювати навіть тоді, коли країна переживала найскладніші часи