Легка промисловість нашого регіону перебуває в постійній динаміці. Показники борошномельно-круп’яного виробництва щороку залежать від таких факторів, як об’єми врожаю, який фермерам вдається зібрати з родючих чорноземів Кіровоградщини, використання інноваційних технологій переробки та запити споживчого ринку. Який шлях пройшла борошномельно-круп‘яна промисловість у нашому регіоні від свого зародження до сьогодення розказують кореспонденти «Новоукраїнської правди». Більше на kropyvnytskyi.name.
Все починалося на Новоукраїнщині
Новоукраїнка – один із районних центрів області, який навіть у позаминулому столітті був важливим сполучним пунктом між регіонами. У другій половині 19 століття вона була сполучена залізницею з важливими торговими точками Лівобережної України. Через наш край «йшли» товари і на Правобережжя. Борошно і крупи – ключові експортні категорії, що вивозилися до одеських портів з нашого аграрного краю. Аби збільшити обсяг борошномельної продукції, до невеличкої Новоукраїнки у 70-х роках позаминулого століття прибув Вігдор Зейдліхович Варшавський. Що представляв Одеський трест «Головборошно». Це ім’я було відоме в багатьох регіонах, адже чоловік спеціалізувався на харчовій галузі та був вже на той час мільйонером. Він і побудував перший великий млин в нашій області.
Перший млин побудували з дерева, він мав два поверхи та працював від енергії води. На щастя споруда була застрахована, адже пожежа, що сталась незабаром знищила її вщент. Нову п’ятиповерхову споруду звели на правому березі Чорного Ташлику, там, де тепер знаходиться вулиця Рівненська. Станом на 1894 рік млин обслуговували 35 робітників. Що переробляли близько 100 тонн продукції на добу. На той час – небачені показники! Спеціально для обслуговування млина було зведено нову дамбу та побудовано склади для зберігання сировини. На будівництві працювали тогочасні майстри – муляр Фірса Фірсович Чирков, жерстяник Ісак Бродський та тесля Петро Грязнов. Процесами по будівництву та запуску об’єкта завідував інженер Лев Оскарович Лушток.
Як завдяки млину виживали новоукраїнці в найважчі часи?
Підприємець Варшавський платив високу заробітну плату своїм робітникам. До прикладу, робітники, що виконували найважчу роботу (завантаження залізничних вагонів мішками з продукцією) за одну зміну могли заробити 5 карбованців. Відомо, що на той час на місцевому базарі можна було купити коня за 25 карбованців, корову – за 20, а свиню – за 5-10.
Щедрістю славилася і дружина Варшавського. Вона часто пригощала зі свого столу місцевих робітників, які на початку 20 століття працювали на підприємствах цілими сім’ями. З «Новоукраїнської правди» довідуємося про цікавий епізод, що стався у домі Варшавських напередодні Різдва.
«Євдокія Федотівна Онищенко (89 років), її мати Аграфена Оксентівна Дейнега працювала в будинку Варшавського економкою. Не раз підгодовувала робітників із панських підвалів. Одного разу попросили робітники принести щось солоденького. А у хазяїна у великих банках, покритих пергаментним папером, стояло варення. Довго міркувала вона, як його взяти, а потім попробивала папір на банках, наскубла шерсті з вовни і повкидала туди. Покликала бариню і сказала: «Подивіться, не закрила я, а там миші». Бариня: «Выброси все», навіть не глянувши, відказала. А Груня забрала ці банки і швиденько віднесла їх робітникам».
Сам Варшавський не раз заставав робітників «на гарячому» – то борошно крали, то висівки в мішках везли додому після робочої зміни. Господар ніколи не сварив за це; одного разу викликав до себе робітника, який вкрав кілька мішків з борошном, наказав більше так не робити та сам відправив до його господи кур’єра ще з двома мішками.
Імперське та міжнародне визнання – найвищий знак якості місцевої продукції
За інформацією місцевих дослідників «Пшениця перемелювалася на високоякісні сорти борошна 10 сортів: «0», «00», «000», 1-й сорт, 2-й, 3-й, 4-й, 5-й, 6-й, рожева мука, 7-й висівкова (дешевий сорт), а також крупчатка і манка «дунс».
Продукцію розфасовували у мішки по 80 кг і відправляли на експорт. На мішках були картки різних кольорів, що відповідали сорту борошна. Продукція Варшавського отривала визнанне не тільки на території Російської імперії. Муку з Новоукраїнщини експортували до європейських столиць – Берліну, Парижу, Риги. Возили її до Бухаресту та Лондону.
Завдяки роботі млина новоукраїнці та мешканці сусідніх регіонів пережили Першу світову війну. Після революційних подій 1917 року підприємство Варшавського було націоналізоване та на деякий час зупинилося. Згодом до вже налагоджених потужностей прислали нових господарів, а робітники повернулися на свої робочі місця.
Один з найстаріших млинів області
Ще одна колоритна пам’ятка старої архітектури – занедбаний Бенчиків млин у селі Тернівка, що на Кіровоградщині. Чотириповерхову споруду побудували більше століття тому на березі річки Синюха. Це – один з ключових промислових об’єктів Новоархангельщини. Про млин відомо мало. Очевидно, його потужності дозволяли задовольняти потреби місцевого населення і не були розраховані на експорт продукції. Туристи приїздять туди, аби насолодитися мальовничими краєвидами та прогулятися берегами Синюхи і Ятрані. Нині там планується створення туристичного комплексу.
«Бенчиків млин, збудований ще в XIX столітті на узбережжі Синюхи у Новоархангельському районі, реконструюють і перетворять в готельно-ресторанний комплекс із мікро-ГЕС для власних потреб», – повідомляє Перша електронна газета.
Як працює борошномельна галузь в регіоні на сучасному етапі
Кіровоградщина – один із регіонів, що мають лідерство по виробленню борошномельно-круп’яної продукції. Це пояснюється сприятливими економічними, природними і географічними факторами. На Кіровоградщині монополістами у борошномельній галузі є такі підприємства: «Агро Степ» (Олександрія), «Гай Плюс» (Гайворон), «Хюррем» (Мала Виска), «Крупяний Тік» (Кропивницький), «Каскад Плюс» (Світловодськ), «Влада Агро» (Добровеличківка), «Восход Плюс» (Кропивницький). Один з нових монополістів – ТОВ Зерноторгова компанія «Млин», зареєстрована у Кропивницькому в 2018 році.
«Перша лінія сучасного млина компанії «Агродар ЛТД» вийшла на повну потужність переробки 150 тонн пшениці в борошно за добу», – повідомляє «Гречка» (дані на 2018 рік).
Сучасну шестиповерхову будівлю млина, обладнану «повною автоматикою», побудували усього за півтора року. «Цей млин повністю автоматизований, в розрахунку на цілодобове виробництво борошна. Його можуть обслуговувати 3-4 працівники» – розказує керівник Володимир Нереков. Одна із особливостей промислової потужності – наявність власної лабораторії, де досліджують не тільки готову продукцію, але й випікають власний хліб для більш глибокого контролю якості сировини.
Поява нових фігурантів в борошномельній ніші свідчить про зростання зовнішнього попиту на українську продукцію. За показниками станом на 2018 рік кількість продукції, що виготовляється для експорту, буде стабільно зростати, оскільки борошно – одна із базових експортних категорій в Україні.