Фахівці давно говорять про те, що формування природи на Кіровоградщині багато років перебуває не лише під впливом природних процесів, а й залежить від антропогенних факторів. Стосується це і регіонального лісового господарства, яке за останні 100 років зазнало разючих змін на тлі активного освоєння території Кіровоградщини. Останньому, до речі, сприяв цілий набір факторів: починаючи від родючості ґрунтів, закінчуючи великою різноманітністю тваринного світу і навіть вдалим географічним розташуванням. Більше на kropyvnytskyi.name.
Історична ретроспектива
Як випливає з історичних свідчень, ще тисячу років тому лісові масиви займали практично всю територію України. І лише на суходолі вони займали обмежені простори, концентруючись переважно біля берегів водойм та в низинах. Ключові зміни в географії лісових насаджень тих років стали наслідком багатовікової діяльності кочівників, завойовників та активного розвитку тваринництва. Наприклад, ті ж завойовники аж до XVII століття регулярно здійснювали набіги на територію України та сусідніх країн, постійно виснажуючи лісові ресурси. Згодом прокладені ними шляхи використовувалися як торгівельні, саме вздовж їхнього розташування формувалися перші поселення, діяльність яких продовжувала знищення лісового господарства, зокрема Кіровоградської області.
Найінтенсивніший процес знищення лісових масивів на Кіровоградщині випадає на XVIII століття, коли в регіоні, як і в інших частинах країни, почалося інтенсивне використання деревини в якості будівельного матеріалу. Найбільше від цієї діяльності постраждали широколисті ліси.
Цікаво, що на проблему звертали увагу вже тоді. Так, міський голова Єлисаветграда (так на той час називався Кропивницький) Пашутін в одному зі своїх розпоряджень прямо вказує на заходи, спрямовані на збереження лісів. “У перелік заходів, вжитих у 1772 році з метою збереження лісових масивів, включена заборона на носіння лаптей”, – пише він у документі. Пізніше був і указ Мельгунова «Про рішучі заходи проти вирубування лісу». До речі, саме в той період військові висадили кілька гектарів лісових насаджень, які згодом стали Гусарським, Рейментарівським та Гур’євським урочищами.

Від ХІХ століття до наших днів
А вже в XIX столітті в області з’явилися перші лісництва – Олександрійське, Єлисаветградське та Чорноліське. Крім того, у 1881 році в рамках експедиції «Вільного економічного товариства» під керівництвом Докучаєва у степових районах Кіровоградщини розпочалося активне розведення лісів та проводилися заходи щодо збереження ґрунтів. Тоді й виникли одразу чотири лісосмуги з ясенів та дубів, які вважаються ботанічною пам’яткою природи області.
У той же період у регіоні утворилося кілька паркових масивів, які згодом визнано об’єктами природно-заповідного фонду України.
Після бурхливої активності природоохоронних ініціатив настав період чергового знищення лісових масивів регіону. Найбільш інтенсивною вирубка лісів на Кіровоградщині була в період Другої світової війни. За цей період лісистість регіону скоротилася приблизно на 3%. Це стало причиною посилення низки несприятливих процесів, у тому числі ерозії та пилових бур, які спровокували посуху та зниження врожайності.
На цьому фоні вже у 1950-х роках у регіоні розпочалося формування лісозахисних станцій, фахівці яких займалися відновленням лісових насаджень на території близько 15 тисяч гектарів. Частково це дозволило нівелювати втрати, проте різке розширення посівних сільськогосподарських територій, яке послідувало за цим, знову стало причиною скорочення загальної чисельності рослин в лісовому господарстві.
У роки незалежності на території області продовжилася робота з формування територій, що охороняються. Наприклад, 1994 року було засновано ландшафтний заказник загальнодержавного значення Монастирище. Тоді ж сформувалася ціла група із найцінніших лісових масивів, які перебувають під державною охороною. Мова про 29 територій природно-заповідного фонду країни. П’ять із них (Когутівка, Чорноліський, Миколаївський заказники, заказники Велика Стінка та Редчино) мають загальнодержавне значення. Іншим надано регіональний статус.
