Водна безпека України нині перебуває під безпрецедентним тиском, і Кіровоградська область не є винятком. Регіон, який належить до малозабезпечених водними ресурсами, стикається з критичною проблемою: місцеві річки не просто міліють, вони перетворюються на резервуари для промислових, комунальних та аграрних відходів. Проблема вийшла далеко за межі звичайного сезонного цвітіння води, перетворившись на системну екологічну загрозу для здоров’я сотень тисяч людей. У цій статті на kropyvnytskyi.name дізнаємось про головних забруднювачів, вплив уранових шахт, аграрного сектору та комунальних підприємств на якість води, а також про європейські шляхи порятунку водойм регіону.
Екологи б’ють на сполох
Сучасний стан поверхневих водойм Кіровоградщини характеризується величезним антропогенним тиском. Цифри офіційної статистики говорять самі за себе. У 2023 році була проведена велика перевірка. Тоді виявили, що загальне водовідведення по області склало 38,882 мільйона кубічних метрів води. У поверхневі водні об’єкти було скинуто 33,597 мільйона кубометрів зворотних вод. З них нормативно очищеними виявилися лише 3,737 мільйона кубометрів.
За даними екологів, річка Інгул, яка протікає через обласний центр, є найбільш забрудненою річкою басейну Південного Бугу. Показовим є порівняння якості води до та після проходження Кропивницького. Якщо на вході в місто показники здебільшого в нормі, то нижче за течією, в районі селища Первозванівка, вода в Інгулі за сімома з одинадцяти показників перевищує гранично допустимі концентрації. Зокрема, фіксується перевищення нормативів щодо сульфат-іонів (у 2,8 раза) та нітрит-іонів (у 2,13 раза).
«Сульфат-іони потрапляють у воду з промисловими стоками, особливо з шахт, а також свідчать про забруднення води відходами тваринного походження. Іони амонію з’являються у воді, яку недавно забруднили каналізаційними стоками», — зазначає кандидатка географічних наук, доцентка Ольга Гелевера.
Головні винуватці забруднення
Основні причини забруднення поверхневих вод — це скид комунально-побутових та промислових стічних вод безпосередньо у водні об’єкти та через системи міської каналізації, а також поверхневий стік з забудованих територій та сільгоспугідь.
До найбільших забруднювачів області належать:
- Підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, зокрема ОКВП «Дніпро-Кіровоград».
- Місцеві комунальні підприємства (КП «Мала Виска Водоканал», Голованівський комбінат комунальних підприємств, Новоукраїнське ЖКП та інші).
- Підприємства гірничодобувної галузі, лідером серед яких є ДП «СхідГЗК» (Інгульська шахта).
Наприклад, комунальне підприємство у Новгородці регулярно фігурує у судових справах через скид недостатньо очищених вод у річку Кам’янка. У 2021 році воно сплатило штраф понад 36 тисяч гривень, а у 2022 році прокуратура знову подала позов через аналогічне порушення. Технічний стан практично всіх каналізаційних очисних споруд в регіоні потребує модернізації або повної реконструкції.
Радіаційний слід
Кіровоградська область є єдиним регіоном в Україні, де розробляються уранові родовища (Інгульська, Смолінська та Новокостянтинівська шахти ДП «СхідГЗК»). Ця монополія накладає важкий екологічний відбиток на стан довкілля.
Шахтні та рудничні води містять значну кількість забруднень, серед яких хімічні речовини та природні радіонукліди ряду урану. За даними екоактивістів ГО «Флора» та екоінспекції, Інгульська шахта скидає в річку Інгул недостатньо очищені зворотні води. За це підприємству було висунуто претензії про відшкодування збитків на суму понад 221 тисячу гривень. У концепції захисту населення зазначається, що ця шахта щороку скидає в Інгул майже 8 тисяч тонн хімічних речовин, включаючи радіоактивні.
Подібна ситуація спостерігається й на інших об’єктах. Смолінська шахта здійснювала скиди недостатньо очищених вод у річку Кільтень, що призвело до штрафів та претензій на суму понад 26 тисяч гривень. На Новокостянтинівській шахті зафіксовано скиди неочищених вод у річку Мала Вись. Збитки оцінено у майже 41 тисячу гривень.
Дослідження шахтних вод показали наявність чималої кількості сульфатів, що може вказувати на використання сірчаної кислоти під час видобутку. Крім того, вода містить уран та радій (питома активність Урану-238 складала майже 1,5 Бк/кг, Радію-226 — 1,63 Бк/кг).
Аграрний фактор та смерть малих річок
Крім промислових гігантів, величезної шкоди завдає й неконтрольована сільськогосподарська діяльність. За словами екологів, в області розорюють береги та не дотримуються режиму прибережно-захисних смуг, які передбачають повну заборону господарської діяльності на відстані від 25 метрів від урізу води. Відсутність встановлених меж водоохоронних зон призводить до дифузного забруднення річок добривами та пестицидами з полів.
Через розораність та забудову берегів малі річки втрачають здатність до самовідтворення та гинуть. У Кропивницькому вже зникли річка Біанка, яка перетворилася на засипаний сміттям рівчак.
На берегах водойм люди облаштовують вигрібні ями та стихійні звалища. Цей фактор б’є безпосередньо по здоров’ю сільського населення. 70 відсотків колодязів області потребують виведення з експлуатації через критичне перевищення вмісту нітратів у воді.
Влітку Інгул у Кропивницькому перетворюється на зелений килим з водоростей з різким неприємним запахом. Причина цього явища криється не лише у високих температурах, а й у жорсткому втручанні людини в гідрологічний режим.
Вище Кропивницького та на притоках Інгулу збудовано понад десять водосховищ, через що річка втрачає природний водообмін. Головним винуватцем цвітіння є застій води, який у комплексі з високим рівнем органіки, фосфатів від мийних засобів та нітратів створює ідеальне середовище для розмноження водоростей. Зміна гідроморфології річок є однією з ключових екологічних проблем усього регіону.
Європейський підхід: чи є шанс на порятунок?
Вирішення накопичених роками проблем вимагає комплексного підходу та значних інвестицій. Перші кроки вже робляться. Наприклад, на очисних спорудах ОКВП «Дніпро-Кіровоград» у Кропивницькому провели масштабну реконструкцію, фінансовану Світовим Банком. Впроваджено технології денітрифікації та дефосфорації, які дозволяють знизити показник фосфатів з 4,9 мг/дм³ до нормативних 3,5 мг/дм³ без використання реагентів.
Але технологічного оновлення очисних споруд недостатньо. Здобуття статусу країни-кандидата на вступ до ЄС вимагає від України імплементації європейських директив щодо управління водними ресурсами.
«Перед тим, як «лікувати» наші ставки та річки, нам для початку потрібно правильно поставити «діагноз» – тобто визначити, що саме і в яких кількостях забруднює воду, проаналізувати це в динаміці. І вже спираючись на ці показники, зрозуміти, як саме усунути причини забруднення», — наголошує директорка Регіонального офісу водних ресурсів у Кіровоградській області Катерина Гайдук.
Європейські підходи до відновлення (ренатуралізації) річок передбачають кардинальну зміну філософії управління водою. Серед ключових європейських практик:
- відмова від будівництва нових гребель та забезпечення вільної течії річок;
- розширення річища без зміни його природного напрямку;
- суворе дотримання меж захисних берегових смуг та створення природоохоронних зон у заплавах;
- жорстке обмеження неконтрольованого використання водних ресурсів агросектором.
Екологічний колапс річок Кіровоградщини — це наслідок десятиліть споживацького ставлення до природи. Відсутність водообміну, скиди забруднених шахтних та каналізаційних вод, а також розорані береги поставили водні артерії регіону на межу виживання. Справжнє відродження річок потребуватиме не лише великих фінансових вливань у модернізацію очисних споруд, але й політичної волі для жорсткого екологічного контролю промисловості та агробізнесу. Без зміни самої культури водокористування врятувати степові річки від повного зникнення буде неможливо.