Україна майже не має власних запасів газу та нафти, якщо не вважати шельфові родовища вуглеводнів у басейні Чорного моря та їхні сланцеві поклади у східній частині країни. Зате в нашій країні є колосальні поклади уранової руди, придатної для виробництва палива, необхідного для роботи атомних електростанцій. Причому йдеться про сировину, яка вже не перший десяток років вважається найбільш ефективною з точки зору енергетичного потенціалу і набагато чистішою з точки зору екології, ніж традиційні вуглеводні. За обсягами її запасів Україна перебуває на шостому місці у світі, а в Європі – на першому. Більше на kropyvnytskyi.name.
Урановий Клондайк
Плутоній і уран, які сьогодні становлять основу глобальної атомної енергетики, цілком ймовірно, можуть стати єдиним паливом майбутнього, яке людство буде використати протягом найближчих десятиліть, поступово нарощуючи його використання на тлі виснаження запасів газу та нафти. Десятки країн світу, які поки що не мають власних атомних електростанцій, приходять до розуміння наближення кризи традиційних ресурсів, а тому прагнуть запуску власних атомних програм. Більше того, в розвинених країнах, на кшталт Франції, атомна енергетика покриває вже майже 80% від загального споживання. В Україні ж на частку АЕС припадає приблизно половина всієї електроенергії, що виробляється в країні. Та й самі станції (Рівненська, Південноукраїнська, Запорізька та інші) використовують лише незначну частину палива власного видобутку.
Тим часом у країні діє відразу кілька великих шахт, у яких ведеться видобуток уранової руди. Усі вони розташовані на території двох областей – Дніпропетровської та Кіровоградської. У перспективі вони можуть не лише перевести національну атомну енергетику на самозабезпечення, а й вивести країну в лідери з експорту палива для атомних станцій.
Однією з наймолодших уранових шахт країни є Новокостянтинівська шахта, яка розташована в селі Олексіївка Маловисківського району Кіровоградської області. Її історія виглядає як цілий набір маленьких кроків на шляху до розвідки, розробки, а потім і видобування уранової руди в кількостях, що дозволяють Україні увійти до списку лідерів за здатністю забезпечити атомну енергетику паливом. Недарма ж її свого часу з легкої руки вітчизняних ЗМІ назвали «урановим Клондайком» країни. Проте про все по черзі.
Від залізняку до покладів урану
Перші уранові шахти Кіровоградської області належать до великого Жовторіченського родовища, яке було вперше відкрито ще наприкінці позаминулого сторіччя. Причому спочатку йшлося виключно про видобуток залізняку. Тоді, в 1895 році, йшлося виключно про ті зони розробки, де руда буквально виходила на поверхню. Власне, навіть видобуток сировини тут вівся відкритим способом, який уже багато десятиліть вважається варварством та знищенням локальної екології. Що ж до уранової руди, то історія її видобутку в цих місцях почалася лише в сорокових роках минулого століття, коли фахівці з Українського геологічного управління вперше виявили в цій місцевості ознаки уранового заруднення. Вже 1946 року тут було розгорнуто масштабні розвідувальні роботи, які тривали протягом п’яти років.
Не вдаючись у подробиці, можна відзначити, що в стислий термін на родовищі було закладено та облаштовано перші шахти, що дозволило розпочати видобуток уранової руди вже у 1948 році. Перші уранові копальні в зоні видобутку Жовторіченського родовища вичерпали свій ресурс досить швидко, і в середині п’ятдесятих років тут почали розгортати роботи з облаштування повноцінних шахт для видобутку руд, що залягають на більшій глибині. Перші уранові шахти в Кіровоградській області також виробили свій ресурс досить швидко, особливо на тлі постійно наростаючої потреби Радянського Союзу в паливі для ядерної зброї.
Перша уранова шахта незалежної України
Найбільші шахти почали з’являтися тут значно пізніше. Так, у 1967 році було засновано Інгульську шахту, ще через п’ять років з’явилася шахта Смолінська. Пізніше розпочалася активна розвідка та розробка копалень Кіровоградського родовища. А от Новокостянтинівська шахта – перший об’єкт такого плану, проєкт будівництва якого було реалізовано вже у роки незалежності України. Втім, цікавий він не лише цією обставиною, а ще й тим, що саме Новокостянтинівське родовище називають найбільшим місцем концентрації уранових руд у Європі, а його відкриття свого часу стало сенсацією, яка обіцяє Україні друге місце у світовому рейтингу виробників уранового палива.
Фактично історію Новокостянтинівської шахти можна відраховувати з 1997 року. Саме тоді фахівці Державного підприємства УНІПІІПТ (Український науково-дослідний та проєктно-вишукувальний інститут промислових технологій) розробили перший проєкт будівництва шахти на базі Новокостянтинівського родовища уранової руди. Цей документ закладав основи будівництва першого каскаду підприємства і відпрацювання запасів руди, що були на родовищі, на глибині від 120 до 480 метрів. Примітно, що вже тоді сукупний щорічний обсяг видобутку руди закладався на рівні 1500 тонн. Дві третини від цього видобутку мали прямувати до Жовтих вод для подальшої переробки гідрометалургійним методом. Третину, що залишилася, планували переробляти тут же, на потужностях ГМЗ-2, які були облаштовані безпосередньо на виробничому майданчику гірського комплексу.
При цьому фахівці зазначали, що обсяги видобутку уранової руди на Новокостянтинівській шахті могли бути й більшими, обмежити їх 1,5 тисячами тонн довелося виключно з урахуванням темпів приготування спеціальної твердіючої суміші, яка використовується для закладення вироблених просторів.
Новокостянтинівська шахта у XXI столітті
Інтерес до Новокостянтинівської шахти на початку XXI сторіччя зумовлений цілим набором факторів. Чого варті лише оцінки геологів та інших профільних експертів, які стверджують, що розробка даного родовища може забезпечити той же обсяг виробництва електроенергії, який країна отримує від уранової сировини на всіх інших діючих шахтах України.
Щоправда, наприкінці нульових шахта зіткнулася з одним із найскладнішіх періодів у своїй історії. Так, ще в середині 2006 року українське Міністерство енергетики та вугільної промисловості своїм розпорядженням відокремило Новокостянтинівську копальню, перевівши її зі складу державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» в окреме підприємство зі своєю організаційною та адміністративною структурою. З того часу співробітники та керівництво підприємства кілька років відстоювали його повернення до складу ГЗК. І 26 листопада 2009 року їм вдалося досягти цієї мети.
Примітно, що одна з найвагоміших подій в історії Новокостянтинівської шахти та її родовища сталися саме у цей період нестабільності. Так, у 2008 році шахта видала на гору першу видобуту тонну руди. При цьому представники комбінату неодноразово наголошували, що вироблення родовища ведеться підповерхово-камерним методом. Іншими словами, вироблену уранову руду, яка згодом буде використана для виробництва паливного концентрату, замінюють спеціальною твердіючою сумішшю, що заповнює собою порожнечі, щоб уникнути просідання ґрунту.
У тому ж 2009 році на шахті планували збільшити видобуток до 30 тисяч тонн, поступово збільшуючи цей показник до 75 тонн у 2011 році. Подальше зростання обсягів вироблення будувалося за планами з різними прогнозами, проте дані про нього не розкривалися. Запаси Новокостянтинівської шахти оцінюються приблизно в 3 мільйони тонн уранової руди, що дозволить вилучити з породи близько 3 тисяч тонн урану.