У місті Новоукраїнка існує унікальна культурна пам’ятка – млин Вигдора Варшавського. Попри те, що млин потребує реконструкції, туристи часто приїжджають до Новоукраїнки, щоб поблукати його територією. Більше на kropyvnytskyi.name.
Передумови будівництва
Передумовою побудови такої споруди стала реформа в 1861 році. Вона відкрила широкі можливості для проникнення капіталізму в промисловість та сільське господарство. Коли ввели цю реформу в дію, на Кіровоградщині збільшився посів зернових на 40%, середня врожайність з однієї десятини землі складала 29-30 пудів.
У 1869 році закінчили прокладання залізниці Одеса-Кременчук, яка з’єднала Новоукраїнку з промисловими районами Лівобережної України та портами Чорного моря. Тоді побудували залізничну станцію Новоукраїнка.
Наприкінці 19 століття вантажообіг по станції складав понад 5 мільйонів пудів, з яких 2 мільйони належали хлібним вантажам.
У місті було розвинуте дрібне виробництво. Станом на кінець 19 століття тут діяло: 6 водних млинів, 40 вітряків та 12 кузень. Працював винокурний, цегельний заводи. Великих підприємств в той час не було.
Аналізуючи дані, стає відомо, що з 1869 по 1873 рік 1400 дворів жили із хліборобства. Щороку в місті проводили 2 ярмарки, де у великій кількості продавали худобу, сільськогосподарську продукцію.
Отож, Новоукраїнка приваблювала підприємців дешевизною хліба, наявністю робочої сили, а головне – гарним залізничним сполученням із портами Чорного моря. Саме тому у 80-х роках 19 століття на Кіровоградщину приїхав купець, професіонал борошномельної промисловості, представник Одеського тресту «Головборошно» Вигдор Варшавський.
Варшавський відразу оцінив економічно сприятливу ситуацію для ведення бізнесу. Тому за власні гроші побудував невеликого, дерев’яного млина, який працював з використанням енергії падної води.
Невдовзі сталася пожежа тому млин згорів. Господар в цей час поїхав у справах до Одеси. Ходили чутки, що підпал був спеціально організований.
Варшавському видали велику страховку. Адже млин був застрахований в декількох місцях Європи. Приміщення споруди згоріло, але перші результати її експлуатації були позитивними, тому купець вирішив розвивати далі борошномельне виробництво.
Продовження бізнесу, будівництво нового млина
На правому березі річки Чорний Ташлик купець вирішив звести красеня млина. Питання про виділення земельної ділянки під забудову вирішили місцеві мешканці. Вклавши великі гроші, Варшавський у 1894 році побудував сучасний, п’ятиповерховий паровий млин. Для будівництва використав жовту цеглу, яку виробляв місцевий завод Кульчицького.
Здалеку було видно гарну димохідну трубу млина, всередині будівлі були скоби-східці. У 1894 році млин видав перше борошно. Тоді там працювало 30 робітників. Робота велася у дві зміни цілодобово. Переробляли 100 тонн зерна на добу.
Поруч з млином, де річка Гузька впадає в річку Чорний Ташлик, спорудили дамбу, воду з неї використовували для парових котлів. Через дорогу від млина розміщувався склад продукції з підвалами.
У 1900 році відбувся паводок, вода залила двір та перший поверх млина, тому всю муку зі складів, підвалів перевезли в інші склади.
У 1903 році сталася сильна пожежа у машинному відділені. На відбудову купець Варшавський витратив майже 20 тисяч карбованців.
Все тільки найкраще для млина
На першому поверсі будівлі розміщувалося машинне відділення. Паровий двигун потужністю 250 кінських сил працював на вугіллі, яке завозили з Олександрії.
На другому поверсі стояло 15 вальцевих верстатів завезених зі Швеції, що випускали 10 сортів борошна. Третій поверх займали трубопроводи для відповідних сортів круп, борошна. На четвертому розмістили борошномельне обладнання для манки. На п’ятому – 10 різнокаліберних сит для різних сортів муки.
На той час це була унікальна споруда, оснащена доскональним закордонним обладнанням, більшість якого була завезена з Європи.
Стосовно продукції, яку виробляли, то за спогадами старожилів тут була найкраща мука. За якість одержували золоті медалі на виставках та за кордоном. Для своєї продукції Варшавський замовляв спеціальні мішки, на яких нашивали різноколірні етикетки, де вказували сорт муки, місце відправлення. Один мішок вміщував 80 кілограмів муки.
На території млина працювала конюшня, де було 40 коней. Ними перевозили борошно, крупу, манку на пристанційні склади. Отже, в усіх куточках Європи знали продукцію Варшавського з Новоукраїнки.
Працював млин 50 років, понад 70 років споруда стоїть пусткою й руйнується.
