Синюха – це одна з найромантичніших і найчистіших річок Кіровоградщини. Вперше про цю річку згадується в карті, створеній у 1630 році французьким інженером Бопланом.
Таємниче урочище «Сині Води» і річка, що тече в ньому завжди приковувала увагу істориків, археологів і краєзнавців. На березі Синюхи відбувалася відважна Синеводська битва, завдяки якій українські землі позбавилися від монголо-татарських завойовників. Більше на kropyvnytskyi.name.
Факти про Синюху
Злиття річок Велика Вись і Тікич утворює Синюху. Ця річка протікає в межах сучасних Кіровоградської та Миколаївської областей. Її довжина сягає 111 кілометрів, площа басейну – 16725 квадратних кілометрів. Живлення річки снігове. На берегах Синюхи розташовані районні центри – Вільшанка, Новоархангельськ.
Назву річка отримала завдяки порятунку козаків. Вода в ній прісна, небесно синього кольору, що впадає у вічі, бо при переході від степу до лісостепу вода в річках здебільшого іншого кольору.
Як річка козаків врятувала?
Існує одна цікава легенда про Синюху, яка переходить з покоління в покоління, її розповідають старі люди, а їм розповідали їхні бабусі й дідусі.
Близько 300 років тому, навкруги Синюхи, був широкий, неораний ковиловий степ. Поміж його травами жили лисиці, степові вовки. Люди в цьому дикому степу не жили, бо дуже боялися недобрих сусідів – татар й турків.
Так тривало до козацьких часів. Та одного разу, після невдалого походу запорожці поверталися на Україну. Дійшли вони то глибокої річки, і стали, бо їм потрібно було переправитися на інший берег. Виснажені, ледве живих побратимів поклали вони на траву біля води, та й заснули. Одного козака залишили вартувати на березі річки.
Ходив він кілька годин, наспівував собі пісень, щоб не заснути, і все ж сон зморив. Сидить хлопець на березі дрімає, аж раптом крізь сон чує ніжний жіночий голос, який говорить йому, щоб не спав, бо вороги дуже близько. Стрепенувся він, злякався, озирнувся навкруги, ні душі поблизу. І знову той самий голос промайнув в голові, з попередженням, що потрібно будити побратимів, бо ворог уже зовсім поряд.
Козак впав на землю і почув сильний тупіт кінських копит. Кинувся він будити своїх побратимів, але спросоння ніхто не хотів вірити його словам. Стривожений вартовий кинувся, почав метушитися, в голові промайнула купа думок, як врятуватися. По переду степ, а позаду ворог, річка глибока, її неможливо перейти.
Бачить хлопчина, як з густого туману біжить до нього гарна, молода дівчина в блакитному вбранні. Вона простягнула білі руки, почала кликати до себе, а потім показувати позаду себе. Коли козак глянув, він побачив що з води починають з’являтися гранітні валуни. В голові промайнула думка, що там є дорога на другий берег.
Хлопець почав знову будити побратимів, на той час всі прокинулися, поклали на коней поранених друзів і вирушили через річку. Позаду всіх йшов той молодий козак і постійно озирався, бо дуже хотів побачити знову ту чарівну дівчину, яка їх врятувала. Уже при самому березі він побачив її, вона стояла і вслід махала рукою. Хлопець не втримався і запитав, як її звати, вона промовила – «Синюха».
Після цього дівчина розтанула, злилася з туманом, зі синьою водою. Заворожено дивився хлопець на це диво, але уже нікого не бачив. Тоді каміння з броду десь зникло, все було наче у дивовижному сні. Як виявилося, то був не сон, бо щойно козаки перейшли на другий берег річки, як з’явилися ворожі загони. На щастя вони не змогли перебратися на той берег, де були козаки, бо річка-берегиня заховала від них кам’яний брід. Відтоді козак дав назву річці – Синюха.
Пізніше неподалік річки заснували село, яке отримало назву Синюхин Брід.
