Завод Бургарда – це один з найбільших заводів Кіровоградської області, який займався виготовленням землеробських машин і знарядь. Пізніше він перетворився на «Акціонерне товариство Е. Бургард». Тепер про те, що колись існував цей завод нагадують два вцілілі приміщення, споруджені в цегляному стилі розташовані на вулиці Успенській. Більше на kropyvnytskyi.name.
Історія започаткування, розквіт
Засновником цього закладу був Ебергард Бургард, приїхав до Єлисаветграда з Німеччини. В нашому місті чоловік пройшов важкий шлях до успіху, спочатку він працював простим робітником на одному з місцевих підприємств, потім зміг отримати посаду майстра-техніка. Вже у 1847 році разом з Краузе своїм другом заснував в Єлисаветграді завод землеробних машин та знарядь. Саме ця дата була вказана в рекламі заводу, яку кожного тижня подавали в місцеву газету «Голос Юга». У 1859 році на заводі запустили ливарне виробництво з двигунами потужністю 24 кінських сили.
У 1867 році завод став акціонерним товариством, яке займалося виробництвом сільськогосподарської техніки. Власники отримували вже від свого бізнесу – 400 тисяч рублів. У 1898 році відбулася зміна керівництва, бо Ебергард передав завод сину Емілю, який навчався у Єлисаветградському реальному училищі.
Вже у 1913 році для виробництва приладь використовували два двигуни потужністю 80 кінських сил. На підприємстві тоді працювало 120 людей. Завод виробляв понад 20 найменувань продукції. У рекламі зазначено, що це були різні плуги, рядові сівалки, кінні молотарки та багато іншого. Додатково тут ремонтували парові та кінні молотарки, машини для млинів.
Продукція користувалася великим попитом серед сільгоспвиробників, та була відзначена на конкурсах, виставках.
Чи впливала робота заводу на довкілля?
Місцева газета «Голос Юга» опублікувала у себе на сторінках цікаву інформацію про те, як завод Бургарда впливав на екологію міста. В замітці пишеться, що 9 квітня 1913 року місцева влада в голові з О. Барановим проводила певні дослідження впливу заводу на екологію. Взяли кілька зразків на дослідження. Висновок: певних відхилень від норми не виявили. Тобто завод не приносив шкоди довкіллю. Не зважаючи на це, власник заводу був проінформований щодо своїх обов’язків, а саме:
- Проводити контроль джерел впливу на довкілля.
- Утилізувати всі відходи виробництва.
- Проводити оцінку впливу на довкілля виробничих процесів, продукції.
Трагічні події змінили багато чого
Після трагічних подій на Ленських золотих копальнях в квітні 1912 року по країні почалися страйки. В нашому місті у них брали участь тільки робітники двох єлисаветградських заводів: Ельворті і Бургарда. Люди почали говорити про своє невдоволення роботою. Про це навіть написано в газеті «Голос Юга». В публікації писалося, що робітники Бургарда перестали виконувати роботу, стало кілька цехів. Понад 150 робітників вимагали у власника підвищити зарплату. Людей обурило те, що безпідставно звільнили одного з робітників. Крім того, їм не подобалося ставлення майстрів до них.
Також в публікації був описаний досить цікавий факт, що робітники вимагали облаштувати для них повноцінні умови праці, бо тоді не було навіть повноцінної вентиляції в цехах, на що адміністрація пообіцяла звернути увагу.
Таким чином, адміністрація подала відповідне повідомлення в газету для людей. В ньому вони закликали робітників повернутися на робочі місця, інакше завод закривається, а ті отримають виплати.
Такі буремні події на заводі тривали певний час і дійшло до того, що заклад збанкрутився.
У 1915 році Еміль продає свій завод купцеві першої гільдії Борису Гронфайну, який в Києві раніше займався торгівлею С Г машинами та обладнанням для харчової промисловості.
Гронфайн не на довго став власником цього бізнесу, бо у 1917 році після Жовтневого перевороту його майно та бізнес були націоналізовані. Чоловікові лишили одну кімнату в будинку. Г. Паустовський у своїй книзі під назвою «Время больших ожиданий» писав, що у купця Гронфайна більшовики відібрали бізнес, чоловік настільки був обурений, що навіть дозволяв собі виходити на вулицю неголеним і без комірця, що тоді було непристойно.
Після переходу заводу до більшовицької влади його закрили, виробництво завершилося, всі приладдя, які були на заводі більшовики привласнили і вивезли з міста. Борис Гронфайн помер у 1927 році. Еміль Бургард перший власник помер у 1943 році.
