Міський сад Кропивницький

Міський сад — казенний сад 1764 року, що став найстарішим парком міста

Міський сад — це той самий масив, який офіційно значиться як парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва «Перемоги», і водночас найстаріший зелений об’єкт Кропивницького. Його історія починається за десять років після закладення фортеці святої Єлисавети: 1764 року генерал Мельгунов розбив тут казенний сад, аби постачати до імператорського двору фрукти й овочі. За два з половиною століття сад устиг побувати городом і баштаном, Потьомкінським садом, зразковим військовим парком із купальнями та ротондами, місцем першого в місті циклодрому — і дожити до реконструкції 2019 року. Сьогодні це 39,5 гектара над річкою Сугоклією, де кожен схил має власну ботанічну історію.

Родзинки

• Каскадні сходи до води — парадний спуск, який містяни називають «потьомкінськими сходами»; під час реконструкції його повністю відреставрували, і саме він задає осьову композицію всього саду.
• Тріумфальна арка — новий парадний вхід, встановлений разом зі сходами: рідкісний для обласних парків випадок, коли реконструкція додала архітектурний жест, а не лише плитку.
• Соснова алея — висаджена після 1834 року, коли сад перейшов у військове відомство; саме на цих соснах давно оселилися вухаті сови, яких тут чують частіше, ніж бачать.
• Лісовий тюльпан — дикий тюльпан дібровний, занесений до Червоної книги України, цвіте у квітні в тихих куточках саду; це головна ботанічна цінність території.
• Зарості бузку й білі тополі — величезні бузкові куртини й старі тополі-сріблянки, кількість яких щороку зменшується, тримають характерний силует саду.
• «Чаша» — виїмка старого кар’єра вище пляжу за течією річки, на дні якої лежить невелике озерце; одна з ділянок із мікрокліматом, що майже не відрізняється від кримського.

Що всередині

Сад тягнеться від водосховища біля греблі на північ і живе за власним мікрокліматом: північний берег Сугоклеї різко піднімається вгору й прикриває прибережну смугу від вітру, тому температура й вологість тут стабільно вищі, ніж в інших частинах міста. Саме тому на узбережжі приживаються південні породи — зокрема кілька оцтових дерев.

• 39,5 гектара території зі статусом парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення.
• Деревостан: білі тополі, дуби звичайні, клени гостролисті, ясенелисті й клени-явори, верби вздовж води, маслинка срібляста на сонячних схилах.
• Весняні ефемероїди: два види рястки, двоквітковий крокус, галявини зірочки маленької, очиток їдкий, запашні фіалки, мускарі, підбіл; на південному схилі щороку відроджується кущ сон-трави.
• Прибережна флора — півники болотні у вузьких місцях річки, очерети, а нижче дамби схили усіяні жовтим чистяком; із червня розквітають бузкові болонські дзвіночки.
• Спортивне ядро після реконструкції: футбольний, тенісний і волейбольний майданчики, вуличні тренажерні комплекси в прибережній частині.
• Мала архітектура: декоративна альтанка, кований місток, ажурна гойдалка, клумби й доріжки, вимощені декоративною плиткою, сучасне освітлення на всіх алеях.

Чим зайнятися і для кого

• Краєзнавці й любителі історії — тут на одному маршруті читається вся біографія міста: від казенного городу для імператорського столу до військового парку й радянського заповідного об’єкта.
• Ботаніки та фотографи — квітневий тиждень цвітіння лісового тюльпана, крокусів і мускарі дає рідкісний матеріал, якого в доглянутих клумбових парках просто не існує.
• Родини з дітьми — після реконструкції з’явилися дитячі майданчики, безкоштовний туалет і рівні мощені доріжки, придатні для візка.
• Спортивні містяни — вуличні тренажери біля води, ігрові майданчики й доріжки для роликів роблять сад повноцінним відкритим спортмайданчиком.
• Ті, хто шукає тиші — сад помітно менш людний за центральні сквери, і в будній день тут реально пройти алеєю, не зустрівши нікого.
• Велосипедисти — під час реконструкції проклали велодоріжки, а перепади рельєфу над річкою додають маршруту характеру.

Як дістатися і практичне

Сад лежить на південно-західній околиці середмістя, витягнувшись уздовж річки й водосховища, і саме через це логістика — його найслабше місце: громадський транспорт не доходить до самих воріт, тож від найближчих зупинок доведеться пройтися пішки, а частина відвідувачів прямо називає поїздку сюди «як за місто». Найзручніше діставатися автівкою, велосипедом або таксі: під час реконструкції 2019 року в парку облаштували автостоянку. Вхід вільний і цілодобовий, огорожі з розкладом тут немає. На території є безкоштовний туалет, ятка з напоями та пересувні кав’ярні, які працюють у теплий сезон. На прогулянку історичною частиною зі спуском до води закладайте півтори-три години. Усі алеї обладнані сучасним вуличним освітленням, але за воєнного стану вечірні плани варто звіряти з чинними годинами комендантської години в області, а під час повітряної тривоги — не затримуватися на відкритих схилах біля води.

Коли відвідати

Квітень тут головний: на схилах одночасно розкриваються лісовий тюльпан, крокуси, мускарі й галявини зірочки, і сад на два тижні перетворюється на дику ботанічну виставку. Літо переводить його в режим прохолодного укриття — північний берег тримає вологість, крони тополь і верб дають щільну тінь, а з червня на схилах уздовж річки цвітуть бузкові болонські дзвіночки. Осінь фарбує клени-явори й ясенелисті клени, і саме тоді найкраще читається рельєф: без листя видно і стару виїмку кар’єра, і лінію греблі. Зима оголює каркас саду — силуети білих тополь, соснову алею з совами й дзеркало водосховища; сходи в ожеледь бувають слизькі, тож спуск до води взимку варто проходити повільно.

Цікаво знати

1764 року генерал Мельгунов за наказом Катерини II розбив за версту від Єлисаветграда на річці Сугоклії казенний сад — фактично город і баштан «для постачання до імператорського двору фруктів і овочів». Уже 25 вересня 1765 року звідси до імператорського столу відправили дині й кавуни. Під час епідемій чуми 1770—1771 і 1783—1784 років поруч із садом ховали померлих, і згодом це місце засадили неплодовими деревами — про це пише міський голова Олександр Пашутін в «Історичному нарисі м. Єлисаветграда». 1795 року, коли двір утратив інтерес до єлисаветградських фруктів, сад здали в оренду губернському секретарю Левицькому за 32 рублі асигнаціями на рік. На початку XIX століття сад називали Потьомкінським — на пам’ять про перебування тут князя Потьомкіна Таврійського; до 1915 року в нижній частині саду біля річки ріс багатовіковий Потьомкінський дуб, під яким, за легендою, Потьомкін збирав військові ради перед облогою Очакова та зустрічався з останнім кошовим отаманом Запорозької Січі Петром Калнишевським. Поруч било цілюще джерело, яке пізніше засипали. 1819 року за клопотанням міської громади та міського голови Івана Фундуклея сад передали у власність міста, а херсонський губернатор граф Сен-Прі прислав садівника «для впорядкування саду на англійський смак». 1834 року повітовим містом став Бобринець, Єлисаветград цілком перейшов у військове відомство — разом із садом; тоді ж до нього приєднали частину міської землі, висадили соснову алею, і площа сягнула 35 гектарів. Керуючий округами Новоросійського військового поселення граф Дмитро Остен-Сакен випросив у міської думи тисячу карбованців на благоустрій, і вже 1836 року тут був зразковий парк із квітниками, купальнями (для них розчистили русло річки), танцювальним залом, ротондами й будиночками, куди на літо переїжджали вищі військові чини. Наприкінці XIX століття сад відроджував Пашутін: 1897 року відкрили буфети, чотири рази на тиждень грав військовий оркестр, збудували циклодром, на відкритті якого виступав Сергій Уточкін — мотогонщик і один із перших авіаторів імперії. Сад мав електричне освітлення й власний телефон із номером 294, а влітку сюди ходив трамвай до одинадцятої вечора. Міський сад згадано навіть у статті «Єлисаветград» енциклопедії Брокгауза і Ефрона 1894 року. Охоронна історія починається 30 грудня 1968 року, коли обласна рада зарахувала Міський сад до пам’яток природи місцевого значення; 6 червня 1972 року його віднесли до заповідних парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, 9 червня 1984-го оголосили заповідним об’єктом уже під ім’ям «Перемога», 28 лютого 1996 року міськрада перевела територію до земель природоохоронного значення, а 28 грудня 2001 року ухвалила рішення створити тут ботанічний сад — ініціатива належала дитячому екологічному центру «Ексампей». Усе це відбувалося з містом, яке встигло побути Єлисаветградом, Зінов’євськом (1924), Кіровим (1934), Кіровоградом (1939) і від 14 липня 2016 року — Кропивницьким.

Поради відвідувачу

• Не зривайте весняні тюльпани: лісовий тюльпан занесений до Червоної книги України, і саме масовий збір на продаж щороку виносить із саду значну частину цвіту.
• Взувайтеся в те, що не боїться землі: попри мощені доріжки, найцікавіші ботанічні ділянки лежать на схилах і біля старого кар’єра, куди плитка не доходить.
• Плануйте світловий день: сад великий і витягнутий уздовж річки, а повертатися до транспорту звідси довше, ніж здається на карті.

Питання й відповіді

Міський сад і парк Перемоги — це одне й те саме? Так. Це два імені одного масиву: історична назва «Міський сад» побутує в місті досі, а офіційний охоронний статус закріплено за назвою «Перемоги» ще з 1984 року.

Скільки років саду? Відлік ведуть від 1764 року, коли генерал Мельгунов заклав тут казенний сад. Це найстаріший зелений об’єкт Кропивницького.

Чи платний вхід? Ні, територія відкрита вільно й цілодобово, огорожі з квитковою касою тут немає.

Що тут цінного з рослин? Головна цінність — дикий лісовий тюльпан із Червоної книги України, а також рястка, двоквітковий крокус, мускарі, сон-трава, зірочки й запашні фіалки на весняних схилах.

Чи легко доїхати громадським транспортом? Ні, це слабке місце саду: маршрути не доходять до самого входу, і від найближчих зупинок треба йти пішки. Практичніше приїжджати автівкою чи велосипедом — стоянку облаштували під час реконструкції.

Чи є тут інфраструктура для дітей? Так: після реконструкції з’явилися дитячі майданчики, спортивні поля, безкоштовний туалет і рівні мощені доріжки.

Що змінила реконструкція 2019 року? Відреставрували каскадні сходи, встановили арку, проклали освітлені алеї та велодоріжки, поставили спортивні майданчики, тренажери, альтанку, кований місток і гойдалку.

Чи можна тут спостерігати за птахами? Так. В очеретах уздовж річки тримаються качки, лиски, очеретянки, карликові чаплі й журавлі, чути зозулю та солов’я, а на соснах давно живуть вухаті сови.