Розташований цей легендарний заказник у Новомиргородському районі в ділянці між районним центром та селом Костянтинівка. За кілька кілометрів від Новомиргородської залізничної станції в тихій долині річки Велика Вись. Більше на kropyvnytskyi.name.

Особливості панських гір

В ділянку цього місця входить схил високого правого корінного берега річки та частина заплави. Займає площу 8,1 га. На стрімких схилах росте багато різновидів рослин: цмин, пирій, злакові культури. Крім цього, тут ростуть гарні квітучі рослини: гірська конюшина, дика гвоздика, волошка степова. 

Схили пагорбів влітку вражають різнобарвністю квітів. Варто зазначити, що на пагорбах виявлені малопоширені в області види рослин: шипшина яблучна, колючий та бульбистий залізняк.

Обводнені зарості очерету з кущами верб заповнили заплаву. Лісостепова болотна рослинність представлена типовими видами: дягелем лікарським, плакуном верболистим та іншими. Поблизу залізничного мосту, в заплаві виявлена алтея лікарська, м’ята польова.

Аналізуючи фауну цього заказника, можна зробити висновок, що вона бідна в порівнянні з флорою. Рідкісних тварин тут немає, попри це багато птахів. У високих травах на березі річки мешкають: бугайчик, курочка водяна, чаплі руді, білий лелека, болотний лунь. На деревах поблизу річки багато сорок, щигликів. На горбах в чагарниках водяться славка сіра, горобці, коноплянки.

В горах заказника протікає джерело “Срібна криниця”. Українське НДІ Медичної реабілітації та курортології займалося досліджуванням води з джерела. В ході досліджень виявлено, що вода має у своєму складі іони срібла. Використовуючи джерельну воду налагоджено виробництво мінеральної води «Новомиргородська». В народі водойму називають «срібне джерело».

«Панські гори» – це дуже мальовнича, типова ділянка регіону. Вона забезпечує багато типових видів рослин. Крім цього, є перспективною для обладнання екологічного маршруту.

Легенди про походження заказника

Про походження назви гір існує легенда. Колись давно жив у Новомиргороді вельможний пан. Була в нього вродлива донька, яку він любив більше життя. Виросла дівчина, закохалася в парубка, пан справив гучне весілля, подарував донці у придане великий маєток. 

Молоді жили щасливо, в достатку, було кохання, гроші. Якось молода дівчина почала ходити на берег річки до каменю, який знаходився під вербами. Зі сльозами на очах вона почала благати Всевишнього, щоб він подарував їй дитя. Бог почув молитви, у пари народився хлопчик. Усі молилися на нього.

Підросло дитя, дівчина ходила з ним на берег річки, дитина обожнювала гратися біля каменю. Та не довго раділо подружжя, малеча захворіла. Пан возив його до найкращих лікарів, купував мікстури, все даремно дитина була квола, їй ставало дедалі гірше.

Якось до маєтку вночі прибув прочанин, він просив притулку до ранку. Шкода стало жінці сліпого, хворого чоловіка, вона змилувалася над ним, впустила його в дім, напоїла, нагодувала. Подякував він їй та помолився Богу за здоров’я хворої дитини. Прочанин настільки сильно перейнявся горем молодої жінки, що побачив видіння: піднявся камінь біля річки, а з під нього забило ключем цілюще джерело, яке своєю водою підтопило суху вербу, і вона враз ожила. Розповів чоловік про це панові, порадив зрушити з місця камінь, а водою, яка потече з джерела, напоїти дитину.

Той так і зробив. Коли зсунули з місця камінь, потекла цілюща вода. Напоїли хлопчика тією водою, й він одужав. Відтоді прочанин став довіреною особою молодої пари.

Існує ще одна історія, без офіційного підтвердження. В ній йдеться про те, що до Жовтневого перевороту на місці заказника розташовувалась садиба з великим фруктовим садом та кам’яною огорожею. Садиба належала пану Коцюбі.